АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
Які культури в топі експорту, хто що купував, які закони приймали — дайджест новин сезону
Експорт зернових та олійних — кому радощі, кому сум?
По-перше, з новим маркетинговим роком вас.
2023/24 МР пішов в історію з експортним результатом у 50,8 млн тонн зернових. (Про олійні окремо далі). Попередній — 2022/23 МР — у цьому плані був трішки гіршенький. Тоді продали за кордон 49,2 млн тонн зернових та зернобобових. Різниця невелика, але ж приємно, то нехай буде.
Як там не відрікалися від тієї нещасної кукурдзи, але її таки експортували більше всього — 29,4 млн тонн. І це на 0,2% більше від минулого маркетингового.
На другому місці серед зернових — пшениця — з результатом 18,4 млн тонн.
Впав експорт ячміню на 8,5%, його продали 2,48 млн тонн.
А от з експортом олійних, на які так всі акцентувалися, картинка суттєво змінилася. Їх експортували менше — 19 млн т.
Сої вивезли 2,98 млн тонн. Це мінус 8,2% до минулого маркетингового року.
Ріпака продали за кордон 3,7 млн тонн, аж на 8,7% більше.
Що потішило, зокрема заступника міністра економіки Тараса Качку, так це «карколомне падіння» експорту соняшника — відразу мінус 86,3%. З України експортували лише 324 тис. тонн цієї олійної культури. Це означає, що соняшник переробляли в Україні, і продали за кордон 6,54 млн тонн олії (+22,8% до минулого МР).
Що не потішило в цій ситуації українських виробників соняшникової олії, так це зниження експортних цін на цю продукцію. Через високу конкуренцію ціни були нижчі, ніж на пальмову та соєву олії.
Хоча, комусь мінус, а комусь плюс. Ось в Індії, наприклад, не розгубилися, кинули купляти інші олії та затарились у червні по самі вінця соняшниковою — на цілих 500 тис. тонн. Тепер сидять переробляють. Для розуміння розмірів «жадібності», минулого маркетингового року Індія, в середньому, купувала по 250 тис. тонн соняшникової олії на місяць.
Але повернемося до України. Експортували у минулому маркетинговому році ми ще борошно. І його продажі за кордон впали. У 2023/24 МР відправили лише 98,2 тис. тонн, тоді як у 2022/23 МР це було 153,9 тис. тонн. Ситуація у борошномелів стабільно складна — і з якісною сировиною, і з рентабельністю, і з світовою конкуренцією, і з підтримкою (чи вірніше сказати відсутністю підтримки) від держави.
Якщо дочитали до цього моменту, обіцяємо, далі в тексті буде менше цифр. Гуманітарії можуть видихнути.
Соя та ріпак — битва експортерів та переробників
Новий маркетинговий рік буде «соєвим» — такий висновок зробили експерти, проаналізувавши, скільки Україна та їнші країни закуповують насіння сої. Щось із серії «всі біжать і ми побігли». Але експерти говорять, що глобальний попит буде значно нижчий ніж світове виробництво. Торговий консультант ASAP Agri Наталія Левконюк озвучила таке співвідношення: 18 млн т попиту проти 36 млн тонн виробництва та запасів.
Лише в Україні на початку нового сезону зберігаються другі за величиною кінцеві запаси сої — 355 тис. т. А тепер згадаємо, експорт сої в Україні у минулому маркетинговому році вже впав на більш ніж 8%.
Є тут один момент, як кажуть в народі, де собака порився. Українська соя гарної якості на експорт йде аж бігом. Зокрема її готові купляти для переробки на своїх заводах наші найближчі сусіди (не ті) — поляки. Вони роблять з нашої сої шрот, який виходить за собівартістю нижчий, ніж із польських бобів. Цей шрот посполиті далі експортують.
У липні світові експортери сої можуть ще скористатися шансом та продати партію — другу Китаю. У Піднебесній зараз купують великі обсяги, щоб максимально захистити себе від можливого підвищення мит США, якщо після виборів в Америці між країнами знову почнеться торговельна війна.
Отож у якісної української сої є всі можливості відправитись у «закордонне турне». Проблема як раз в тому, що якість бобових різко погіршилась. Українські переробники, яким після експорту залишаються перебірки, жаліються, з культурою розучились працювати — від етапу вирощування, до етапу доробки та зберігання на елеваторах. На складах у товаровиробників зберігається багато зіпсованої сої, з якою зробити вже нічого не можна.
Разом з цим на вітчизняному ринку профіцит переробних потужностей по сої. За словами директора переробного заводу «Фалькон Агро Груп» Павла Жовтоніжко, українські заводи конкурують за сировину. Виробники піднімають ціни, тому маржинальність переробки сої на шроти впала.
Очікується, що гостра боротьба між експортерами та переробниками в Україні в новому сезоні буде і за ріпак. В Україні прогнозується зменшення валового збору ріпаку. Між тим переробляти його збираються 12 заводів. Вже зараз експортери готові купувати український ріпак нового врожаю дорожче на $30 за тонну, ніж переробники.
То що там з розмовами про акцент на переробку в Україні та додану вартість аграрної продукції?
Казочки про Китай
Китай — то дуже «тонка справа». Бо навіть, коли розповідаєш не про Китай, виявляється, що про нього. Ну ось, наприклад, прокотилася новина, що з 1 липня ЄС вводить непідйомне мито на ряд товарів із Росії та Білорусі, зокрема на зерно. Розмір мита може становити до 95 євро за тонну. Скажете: «По-перше, «красівоє», по-друге, до чого тут Китай?».
З «красівим» погоджуємося — для України мінус великий конкурент на європейському ринку. (Так-так, не зважаючи на війну і так звані санкції, обсяги імпорту із Росію в ЄС були чималенькими).
Щодо іншого, висилаємо пояснювальну бригаду. Конкурент повезе все своє зерно та продукти переробки, тепер не у Європу, а в інше місце. І по логістиці йому вигідно переорієнтуватися на Піднебесну. Отож що ми маємо? Наче може бути трішки легше з Європою, та важче з Китаєм. Потрібно говорити, що по окремим позиціям, це один із найкрупніших українських імпортерів?
Хоча збільшення імпорту зерна та борошна із РФ в Китай почало відбуватися раніше. За перших п'ять місяців 2024 р. імпорт російського зерна в Китай зріс у 4,6 раза, порівняно з цим же періодом 2023 р. — до 653 тис. тонн (на $159 млн).
А зараз буде трохи про суперечливе. Одначасно із інформацією про збільшення імпорту зернових із Росії, у червні з’являється інформація про те, що у Китаї прийняли закон, про «базове самозабезпечення зерновими та абсолютне самозабезпечення основним зерном для продовольчого використання».
У планах Китаю — помірний експорт та збільшення власного виробництва аграрної продукції. Світові експортери вже напружились. Вони констатують, що Китай знизив інтерес до імпорту пшениці та кукурудзи. Світовим цінам привіт. Покупці в Китаї не робили жодних великих покупок протягом кількох місяців. Прогнозують, що ця тенденція може зберегтися до ІІІ кв. 2024 року.
Поки що IGC та USDA зберігають надію на значні закупівлі Китаєм пшениці в 2024 та 2025 роках. Але, якщо Китай згорне імпорт, то аграріям у світі буде сутужно. Зважте на те, що Китай — це планова економіка, вони ставлять мету і можуть йти до неї роками, тож історія на кшалт «ну сказала і сказала» — не про цю країну.
Fitch Solutions вже зараз робить прогноз, що покращення умов збору врожаю допоможе скоротити дефіцит пшениці в Китаї з 17 млн тонн в 2023/24 МР до менш ніж 7,5 млн тонн в 2024/25 МР, що призведе до зниження попиту на імпорт. Потреба в закордонній кукурудзі в 2024/25 МР також зменшиться в міру зростання виробництва.
Що в якості висновків? Протягом кількох найближчих років ринки збуту сільгосппродукції можуть суттєво змнінитися. Тож потрібно думати наперед.
Що там Польща?
Хедлайнером новин останнє півріччя була Польща. Польські аграрії та перевізники то блокували кордони, то відкривали, то висипали зерно. Зараз активна фаза спала, мабуть, всім є чим зайнятися на своїх полях. Із останнього, 1 липня Польща обмежила в'їзд для українських вантажівок, у яких немає дозволів на міжнародні перевезення, але потім відновила рух.
Потихеньку через цю країну йде транзит українського зерна та його експорт, і потоки зростають. Так у червні, за данними аналітиків SPIKE BROKERS, Польща стала найбільшим імпортером української агропродукції серед країн Східної Європи. Туди за місяць відправили більше 100 тис. тонн. Таке зростання стало можливим завдяки завершенню мітингів. (Постукаємо по дереву).
На початку червня Міністерство сільського господарства та сільського розвитку Польщі відхилило пропозицію Польської асоціації виробників зерна (PZPRZ) запровадити референтні ціни на зерно українського походження. Сказали, що не мають наміру впливати на ринкові ціни.
Тож в цілому ситуація по Польщі на сьогодні із серії «не буди лихо, поки тихо». Будемо надіятись, що і надалі у взаєминах між нашими двома країнами переможе взаємоповага та здоровий економічний глузд.
А хтось купує кораблики…
Та відчипіться ви від тієї Польщі, радить всім (але звичайно іншими словами) засновник агрохолдингу «Кернел» Андрій Веревський.
«У нас є достатньо (інших експортних, — прим. ред.) ринків для України: я говорю про Індію, Африку, Азію, Китай тощо, і я не думаю, що нам слід боротися та загострювати відносини між Європою та Україною через постачання сільськогосподарської продукції», — зазначив він.
Отож «Кернел» так і робить. А щоб покращити свої логістичні позиції, купляє власний флот. Станом на квітень у агрохолдинга було три судна, які сумарно можуть експортувати до 100 тис. тонн зернових та 20 тис. тонн соняшникової олії в місяць. Але це ще не все. Є плани на подальше розширення флоту.
Компанія Agromino теж стала портовим оператором. Придбала і… через деякий час продала спочатку одне судно, потім купила хендісайз. Тепер вантажить на нього раз на місяць своє зерно, а по свободі «таксує».
Ринок автоперевезень регулюють
За червень було озвучено чимало змін у діяльності автоперевізників. Наприклад, їм припинять видачу ліцензій на міжнародні перевезення за спрощеною процедурою. А ті, що отримали ліцензії за спрощеною процедурою, повинні будуть протягом півроку оновити дані в своїх ліцензійних справах у відповідності до вимог.
Водії повинні будуть мати «свідотство професійної компетентності». Є зміни до вимог освіти технічного персоналу. Необхідність професійного навчання визначена європейськими стандартами, зокрема профільною Директивою ЄС.
В Україні також спростили умови зберігання пального для власного споживання в агропідприємствах. Для абсолютної більшості аграрних підприємств, ліцензії на право зберігання пального для власних потреб будуть видаватися в автоматичному режимі за заявами, і так далі.
Непродажні активи
Стійкість демонструє Білгород-Дніпровський порт. Його продають, а він не продається. Вже витримав десять аукціонів Прозорро. Але в ФДМУ не здаються, говорять, що порт «точно буде приватизований». Слідкуємо.
Не відбувся аукціон і з продажу «Неполоковецького КХП» у Чернівецькій області. На торги не подався жоден учасник. Тепер стартову ціну знизили з 217 мільйонів грн до 108 мільйонів грн і знову виставляють на аукціон. А, не забудьте про те, що новий власник хлібокомбінату повинен буде сплатити борги перед бюджетом та зарплату працівникам. Станом на 31 березня заборгованість становить 26 мільйонів грн, але щомісяця сума зростає. Також новий власник зобовʼязується не звільняти працівників впродовж пів року. Дивно, чому ніхто не хоче купити.
Елеватори
Загальні елеваторні потужності в Україні зараз становлять близько 50,384 млн тонн одночасного зберігання. Це за підрахунками Elevatorist.com. Доволі непогані об’єми, якщо врахувати, що на жовтень 2021 року вони становили 57 млн т одночасного зберігання, а зараз мінус окуповані території та розрушені підприємства в різних регіонах. Наприклад, держадміністрація Херсонської області нещодавно інформувала, що в області не працює жоден елеватор.
Отож, зерносховища в Україні, незважаючи на війну, потихеньку будуються. Хоча, як говорять виробники обладнання, у 2024 році ці темпи дещо сповільнилися. Дається взнаки і непроста економічна ситуція, і такий важливий фактор, як дефіцит кадрів у всіх галузях.
Паралельно із будівництвом йде рух і на вторинному ринку. Наприклад, у 2023 році «Агро-Регіон» (основними бенефіціарами є Айварас Абромавичюс та Ларс Пітер Елам Хаканссон) закрив угоду з придбання елеватору компанії «Заворичі» у Київській області.
У цьому році стало відомо, що Viterra (колишня Glencore Agriculture) придбала елеватор ТОВ «Пеньківський ЗПК» у Вінницькій області потужністю одночасного зберігання 26 тис. т. Нагадаємо, що ця компанія оголосила про наміри злиття із Бунге.
Ще одна компанія, на цей раз із саудівським корінням, «Контінентал Фармерз Груп» нещодавно оголосила про купівлю крупного елеватора емністю одночасного зберігання 120 тис. т у Львівській області. Компанія активно заходить у регіон на заході України, має там землі та зерносховища. І це лише та інформація, що була на поверхні, тому що вона пов’язана із крупними відомими агрохолдингами.
Хоча і на цих кількох прикладах можна прослідкувати деяку тенденцію — елеватори, що не належать до крупних агрокомпаній та були побудовані порівняно недавно з прицілом на те, що інвестиції легко та швидко відіб’ються (бо зерно, в їхньому розумінні, не може бути не прибутковим), не витримують конкуренції.
Непродумані бізнес-моделі, велика конкуренція, проблеми з менеджментом — це ті причини, які й надалі будуть заганяти «китів-одиначок» у глухі кути. Тож велким корпораціям, особливо з іноземним капіталом, залишиться тільки збирати їх під своє крило та… домінувати). Але поживемо, побачимо.
Інна Воробйова, Elevatorist.com
