АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
Вибір обладнання, боротьба за сировину та енергонезалежність на ОЕЗах — агротур Переробка
В Україні збільшується кількість великих переробних заводів. Частина ОЕЗів вже давно працює та нарощує потужності, хтось лише відкривається. Ми побували на чотирьох великих заводах, щоб подивитися на них зсередини, та зафіксувати, як саме зараз розвивається переробна галузь.
Читайте історії ОЕЗів, на яких ми побували в рамках проєкту «Агротур: Переробка сої та ріпаку» за підтримки компаній Buhler та «Балк Транс».
Королівський смак: виробництво унікальної ріпакової олії
Оновлений соєво-ріпаковий переробний завод компанії «Королівський смак» працює вже 7 років, але у 2023-му йому додали тієї самої мультикультурності — можливості працювати і з соєю, і з ріпаком.
Спочатку компанія збудувала завод для переробки сої потужністю 700 тонн на добу. Комплекс заводу складається з елеватора та виробництва. Елеватор обладнаний силосами турецького виробництва потужністю одночасного зберігання по сої в 30 тис. т. Приймати можуть 1,5 тис. сировини на добу.
На етапі підготовки сої тут використовують обладнання китайських виробників, а на екстракції — чернігівських, — компанії ТАН. Шрот, який виходить із цеху, можуть також гранулювати, а олію — дезодорувати, тобто видаляти з неї ароматичні речовини. За словами гендиректора з виробництва Олександра Фещія, оскільки у компанії до того часу вже переробляли соняшник та мали потужності для дезодорації, то почали першими в Україні дезодорувати соєву олію, а згодом — і ріпакову.
Вся продукція з сої переважно йде на експорт крім невеликої частки шроту, який використовують в тваринництві всередині країни.
Вже в період війни на базі соєвого заводу побудували потужності для переробки ріпаку. Окремо звели цех, де отримують пресову олію і макуху з ріпаку, а потім макуха йде на загальну лінію екстракції, де роблять олію і шрот. Потужність переробки ріпаку — 800 т сировини на добу.
«Ми порахували рентабельність виробництва і дійшли висновку, що економіка (переробки ріпаку — прим. ред.) рахується. А потім, коли аграрії почали збільшувати площі під ріпаком, зрозуміли, що з сировиною не повинно бути проблем. Культура в майбутньому матиме розвиток в Україні», — каже керуючий директор ГК «Королівський смак» Максим Король.
З ріпаку роблять шрот та олію, в тому числі рафіновану. На заводі кажуть, що рафінована ріпакова олія — це унікальний продукт.
«В Україні, наскільки мені відомо, ніхто її не виготовляє. Ми зробили її на внутрішній ринок, але є проблема з культурою споживання — в нас вона нерозвинена», — розповів керівник комерційного відділу Віталій Русавський.
Він каже, що в компанії планують розвивати споживання ріпакової олії.
Коли ми були на заводі, там завершували процес переробки сої. Далі — плановий ремонт і підготовка потужностей до нового сезону ріпаку, який стане для комплексу вже другим роком роботи з цією культурою.
Також по темі: Три олійні заводи — три різні моделі бізнесу. Агротур Переробка
Фалькон Агро Груп: виготовляють лецитин із сої
Переробний завод «Фалькон Агро Груп» працює вже 18 років. Першу виробничу лінію збудували ще у 2006 році. Вона має потужність 240 т сої на добу. Як розповів директор заводу Павло Жовтоніжко, на час запуску це було єдине підприємство по переробці сої на Кіровоградщині.
У 2013 році тут збудували вдвічі потужнішу виробничу лінію на 500 т сої на добу та елеватор на 52 тис. т накопичення. Також перейшли від газової котельні до твердопаливної, розширили сховища для олії і запустили ділянку гідратації.
На заводі використовують українське та іноземне обладнання. До якісних показників по вологості сою дороблюють на українських сушарках ДСП та індійській Mega.
На виробничих лініях використовують сепаратори, дробильне обладнання, плющильні вальці від швейцарської Buhler.
Як розповів регіональний представник у напрямку переробки олійних культур Bühler Іван Невмержицький, очистка сої перед переробкою — це дуже важливий момент.
«Сировина буває різної якості. Треба відсортувати її від домішок, відібрати камінці. У сої камінці розміром такі самі, як і боби. Якщо вони попадають в переробку, то можуть сильно пошкодити наступне обладнання — дробарки, плющівки. Тому треба правильно підібрати очисні машини, каменевідбирники на сою поставити – це дуже критичний момент виробництва», — пояснив Іван Невмержицький.
На заводі «Фалькон Агро Груп» виготовляють гранульований і не гранульований шрот, соєву олію, а також продукти глибокої переробки — фосфатидний концентрат та лецитин.
Фосфатидний концентрат — це побічний продукт, який з’являється під час гідратації олії. Він використовується в харчовій промисловості, тобто у випічці, шоколаді тощо. Також з нього можна робити лецитин.
Як нам розповів Павло Жовтоніжко, раніше українські переробники не могли отримати фосфатидний концентрат достатньої якості, тому його вивозили в Європу як сировину, там доводили до базових показників і продавали в Україну в 5-6 разів дорожче.
«Українцям це набридло, і ми разом з іншими виробниками вже вийшли на такий рівень якості продукту, який дозволяє виробляти не тільки фосфатидний концентрат, а й лецитин. В Україні цей ринок тільки починається», — каже директор переробного заводу.
Таку продукцію з «Фалькон Агро Груп» експортують в Нідерланди, та починають активно розвивати напрямок і в Україні.
«Думаю, що з часом всі, хто почав займатися фосфатидним концентратом, дійде до лецитину. Він у структурі собівартості займає невелику долю, якщо взяти загальний бізнес, але сам по собі продукт має високу додану вартість, його маржинальність дуже велика», — зазначив директор заводу Павло Жовтоніжко.
Значну частину шротів та олії, які виготовляють, також експортують. Експорт складає близько 60% продукції, решта йде на внутрішній ринок. До війни основними експортними напрямками шротів були Білорусь, Польща та інші ближні країни, а зараз це Румунія, Угорщина та Польща. Є логістичні проблеми через блокування кордонів та низьку пропускну спроможність залізниці.
Маржинальність переробки сої на шроти загалом впала в порівнянні з тим, що було до великого вторгнення. Причина — висока вартість сировини.
«Виходить, що ціни на готову продукцію знаходяться на одному рівні, а вартість сировини, на жаль, іноді перевищує ту планку, яка вигідна для переробника. В цьому також основна проблема галузі», — каже керівник.
За його словами, зараз в Україні є профіцит переробних потужностей по сої: якби всі боби лишалися на внутрішньому ринку, то співвідношення заводів та врожаю було б рівним. Але частину сировини експортують, тому виробники змушені конкурувати за неї, при цьому соя зараз частіше буває неналежної якості.
Проте є і плюси, каже керівник. Класично соя має або високий білок, або високу олійність — ці два базові показники зазвичай між собою конкурують. Але зараз на ринку з’явилися високобілкові гібриди з гарною олійністю.
«Ціллю переробки сої є отримання шроту як високобілкового продукту, але олійна складова в умовах нинішнього ринку також дуже важлива. І зараз частіше трапляється соя, де багато і білку, і олії. Агровиробники намагаються вирощувати такі гібриди, тобто, аграрний сектор розвивається в цьому напрямку», — каже Павло Жовтоніжко.
Також цікаво: Яких перемін чекати на ринку продажу зерна в новому сезоні — про що говорили на GRAIN UKRAINE-2024
VITAGRO: будівництво нового ОЕЗу
Компанія VITAGRO до великої війни мала у складі олійно-пресовий цех з потужністю 120 т соняшника на добу. Переробляли соняшник і ріпак. Після початку вторгнення за півтора місяці збільшили потужності пресового олійного заводу та задумалися про будівництво ОЕЗа. Його побудували за рік і два місяці, і зараз комплекс починає працювати. Потужність переробки — 500 т насіння соняшника на добу або 400-450 по ріпаку.
Як розповів директор з олійно-екстракційного виробництва та «Волочиського елеватора» компанії Ілля Крохмальов, використали обладнання від різних виробників. Існуюче обладнання модернізували під технологію ОЕЗа, а також докупили обладнання від вітчизняних та іноземних виробників з Європи і навіть з Бразилії. Лінію екстракції будували під ключ китайські виробники.
Сировину зберігають і дороблюють на потужностях елеватора, який знаходиться на одній території. Для цього використовують сепаратор Buhler та зерносушарку LAW.
Для готової продукції встановили хопери під шрот на 5 тис. т, а також ємності під олію на 10 тис. т. Продукцію будуть експортувати в країни Європи, також проходять сертифікацію для поставок в Китай, готові працювати загалом з ринком Азії.
«В Європу експортуємо фактично самого початку існування олійно-пресового виробництва. З 2018 року ми вже мали сертифікати GMP+ (B2) та ISCC для Євросоюзу. Коли побудували ОЕЗ, поновили ці сертифікати, а зараз ще й проходимо акредитацію для експорту в Китай», — розповів Ілля Крохмальов.
Під час нашої екскурсії на ОЕЗ він лише три тижні як почав роботу. Там переробляли насіння соняшника. За словами керівника, після цього зайдуть в сезон ріпаку, сировина буде в тому числі з власних полів.
Загалом в регіоні очікують на високу конкуренцію переробників щодо закупки сировини, адже тут діє кілька потужних ОЕЗів. Операційний директор групи компаній Vitagro Сергій Нечипорук зазначає, що профіцит переробних потужностей в Україні досить великий, через це зростає конкуренція за сировину та знижується краш-маржа.
«За останні 2 роки добудували переробних потужностей, компенсували втрачені. Станом на сьогодні в Україні можуть переробляти близько 21 млн т олійних культур. Врожай соняшника очікується на рівні 13-14 млн т. Ми бачимо профіцит потужностей, який не покриємо ріпаком і соєю. При цьому по врожаю ріпаку в Європі очікуються мінусові баланси, орієнтовно мінус 1,5-2 млн т недобору врожаю. В цьому році взагалі може скластися ситуація, що вигідніше буде продавати ріпак на експорт, а не переробляти в Україні, тому будемо рахувати ближче до збору ріпаку», — каже Сергій Нечипорук.
«Ключове питання — управління маржинальністю. Краш-маржа повернулась до звичайного рівня $30-50/т соняшника по ebitda, і буде волатильна в найближчі 2-3 роки. В цьому році якраз значною мірою буде ринок фермера, тому що очікується дуже велика конкуренція за сировину, і зрозуміло, що виграші залишиться товаровиробник. Переробники будуть конкурувати ефективністю бізнес моделей і комерційною складовою», — вважає Сергій Нечипорук.
Загалом операційний директор групи компаній Vitagro вважає, що переробка не є панацеєю для української економіки, оскільки вона має не лише переваги, але і великі ризики.
Також цікаво: 10 терміналів на кордоні з Європою — як вирішують проблеми і планують майбутнє?
Лан-Оіл: забезпечують роботу всього заводу без зовнішньої електромережі
Чотири роки тому компанія ОККО придбала ОЕЗ в Тернопільській області. Від початку це був олійно-пресовий цех, який ще в 2016 році перебудували в олієекстракційний завод. Зараз тут можуть переробляти 500 т соняшника на добу, 360 т ріпаку або 250 т сої.
Директор з виробництва Тарас Босий розповів, для того, щоб вийти на проєктну потужність, довелося провести кілька модернізацій. У виробничих цехах серед іншого міняли транспортне обладнання, обновили лінію гідратації олії, провели модернізацію котельні з хімводоочисткою. В цехах заводу використовують і українське, і іноземне обладнання — наприклад, преси та жаровні компанії ТАН, вальцевий станок Bühler, вальці шеретування сої (в народі «крекер») компанії CPM, екстракція — комплексна лінія компанії ТАН.
«Вразливим місцем тут були вальцеві верстати, тому ми замість 6 маленьких поставили один великий верстат компанії Bühler. Всі модернізації дозволили нам суттєво покращити якісні показники готової продукції, а також вийти на регламентну продуктивність 500 тонн на добу — це середній показник за весь період переробки насіння соняшника», — розповідає Тарас Босий.
Модернізація торкнулася також і потужностей накопичення сировини. Цього року на ОЕЗі ввели в експлуатацію нові силоси для зберігання зерна на 60 тис. кубічних метрів від європейського виробника Symaga. Транспортне обладнання встановили Lachenmeier Monsun данського виробництва.
Трохи раніше на елеваторному комплексі встановили сушарку німецького виробника Stela. Зараз вона працює на газу, але є плани перевести її на пару, яку генерують для роботи ОЕЗу. Для виробництва пари використовують альтернативне паливо — соняшникове лушпиння.
За період блекаутів на заводі пропрацювали свою енергонезалежність. Як розповів Тарас Босий, перший генератор купили в 2022 році. Це був дизель-генератор Cummins, потужності якого впритул вистачало на повноцінну роботу ОЕЗу.
«Для переробки насіння соняшнику потрібно 1,4-1,5 МВт. Дизель-генератор видавав 1,2 МВт «чистими», відповідно, приходилося чимось жертвувати. Тому в перший рік вторгнення ми фактично відмовилися від грануляції шроту, бо нам не вистачало електричних потужностей», — розповідає Тарас Босий.
Минулого року на ОЕЗі запрацювала когенераційна установка – австрійського виробника Jenbacher. Це газовий генератор потужністю 1,5 МВт, який дає можливість забезпечити роботу всього заводу без задіювання зовнішньої електромережі.
Загалом за рік на заводі сумарно переробляють 160 тис. т соняшника та ріпака. Продукти переробки — шроти і олія — експортуються в Європу. Як розповів директор заводу «Лан-Оіл» групи ОККО Олег Радюк, на експорт йде близько 60% шротів. Вони їдуть в Литву, Латвію, Польщу, Угорщину, Румунію, Болгарію. Олію також продають в Європу, в основному, на біодизель.
Зараз на заводі переробляють соняшник. В планах — в сезон перейти на ріпак. З соєю ще не працювали, але планують наступного року додати і цю культуру. За словами керівника, для цього будуть змінювати обладнання на лініях саме під сою, і вже наступного року спробують переробляти і цю культуру.
«На початку маркетингового року ми складаємо виробничу програму: скільки тонн і чого ми маємо переробити, як ми маємо це вивозити. Є нюанси, що по факту у виробничому сезоні ми можемо відхилятися від плану. Наприклад, минулого року ми бачили, що є хороші маржі по ріпаку, тому прийняли рішення додатково ще переробити 6 тис. т, і трохи зменшити програму по соняшнику. Тобто, по сезону ми тримаємо руку на пульсі», — розповідає Олег Радюк.
Він прогнозує, що цього року завод буде більше конкурувати за сировину, тому що в Україні зросла кількість переробників. Крім того, по деяких культурах конкуренція загостриться і з іноземними переробниками. Наприклад, німецький завод у місті Росток вже планує імпортувати з України 500 тис. т ріпаку.
Олена Гайдук, Elevatorist.com
